Сезон Мокрих Трусів (відео в кінці)

Прокидаєшся зранку. Травень. На дворі спека. Вільний від роботи ранок і порожній холодильник, копняком виштовхують тебе на ще незнайомі вулиці 2 району міста Сайгон, в пошуках їжі. Це вже близько 11 години і сонце припікає так, що крім того, щоб прикрити голову, будь-яку іншу частину тіла прикривати не хочеться взагалі. Але для збереження хороших відносин з сусідами, натягуєш шорти, найлегшу футболку, панамку, окуляри, ну і кроси — бо в'єтнамок ще немає.. Іронічно, нє? Навушники в вухах і ти вже на вулицях виляєш головою вправо-вліво, намагаючись відрізнити майстерню від магазу і чиюсь хату від кафе.

Вже знайшовши місце і вибравши сніданок, просиш спакувати з собою, коли позаду тебе розвертається гамір. То що продають на вулиці бігом заносять під покриття. Пішоходи пришвидшуються. Мотоциклісти зупиняються і в поспіху розгортають плащовий матеріал, який трансформується в дощовик прямо на цілий мотоцикл разом з водієм. ДОЩ. А точніше перший день цілого сезону дощів! І ти не то що без парасолі чи дощовика, ти поняття не маєш, що таке цей сезон дощів і чого люди так прискорились і поховались.

Без твого прохання їжу поклали на тарілку і показали де сісти і насолоджуватись видом хаосу і паніки, так як ти не єдиний, хто не підготувався до такого прогнозу, але можеш спокійно провести хоч весь день в тому “ресторані”.

На цьому монстрі я їздив рівно 3 дні.
Встиг два рази заглохнути і разок впасти.

Саме так і було зі мною в мій перший дощовий день у В'єтнамі. Я споглядав і тихо дякував за те, що в той момент, мені не треба було їхати кудись на моцику, чи взагалі мати якісь справи. 

На жаль, так, було тільки раз за весь сезон.. Вже наступного дня я втрафив в зливу від якої дощовик мене не врятував, а через заповнені водою вулиці мій перший орендований скутер, “Атіла”, заглох прямо на тому місці де я снідав минулого дня. Знову іронія..

І таке було не раз. Але перший дощ я все таки перечекав. Та коли вже настав час йти домів, вулиці були заповнені водою майже по коліна. І що ти зробиш в такому випадку???

Так все починається. Часом страшно аж до всрачки!

Знімаєш кроси, береш їх в руки, і обережно пересуваєшся босим, намагаючись не травмувати ступні, ставши на щось неприємне чи болюче.. І йдеш по дорозі, бо тротуару немає, а хвилі з-під транспорту досягають твоїх трусів. Але ти зовсім не переймаєшся, що весь мокрий і брудний, бо всі навколо тебе такі ж самі. А декому з них зараз ще й на роботу їхати! А дехто з них вже на роботі!

Базарна вулиця 2-го району.

Зараз березень, а це — сухий сезон. Я тішусь, як дитина кожного дня, коли не доводиться боротись за життя, на шляху кудись, в лютий шторм! В'єтнамці ,швидше за все, думають так само. Як мінімум ті, з якими я спілкувався стосовно погоди.

Взагалі, немає стабільного початку і кінця “вологому” сезону. Але так виглядає що між травнем і листопадом твій найкращий друг — ДОЩОВИК.

То виглядає так: Раз в день (не стабільно) збирається буря і випадає дощем протягом декількох годин. Вулиці, дороги, невдало розташовані будівлі заливаються водою. І якщо дощ випав зранку, то по обіді вже сухо. Якщо ж дощ випав під вечір, то вода сходитиме аж до рання.

Десь біля десятої вечора. Пливу домів.

Найцікавіше те, що життя не припиняється під час такої бурі! Навпаки, все і всі адаптуються! Дощовики наділи, штани\рукави підтягнули і з поправкою на дикий вітер, майже нульову видимість і тепленьку водичку по коліна — продовжують вирішувати свої питання. 

Я ще часто бачу, як в'єтнамці взагалі не зупиняються на шляху, і в тупу ігнорують дощ, мокрий одяг і сумки заповнені водою. І на лиці при цьому спокій і безтурботність. 

Можливо саме цього і вчить нас Буддизм.

Так і гуляємо :)

Ну і на завершення маю невеличке відео присвячене моєму першому дощовому сезону! Дивіться, читайте, коментуйте і питайте :) Насолоджуйтесь і хай це принесе користь вашим мандрівкам!